Історія справи

Постанова ВГСУ від 22.11.2016 року у справі №914/2808/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2016 року Справа № 914/2808/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Корнілової Ж. О. - головуючого (доповідач), Вовка І. В., Малетича М. М., розглянувши матеріали касаційної скарги Дочірнього підприємства "Готельний комплекс "Турист" Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур"на рішення Господарського суду Львівської області від 23.02.2016та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.08.2016у справі№ 914/2808/15 Господарського суду Львівської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Товариство Жень"до1) Дочірнього підприємства "Готельний комплекс "Турист" Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" 2) Громадська організація "Всеукраїнське братство бджолярів України",третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:Товариство з обмеженою відповідальністю "Ворлдсервіс Груп"про за участю від позивача: від відповідача 1: від відповідача 2: від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: стягнення заборгованості в сумі 78554,02 грн., не з'явилися, Бойкініч Д. В., не з'явилися, не з'явилися,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.02.2016 у справі № 914/2808/15 (суддя Король М. Р.) відмовлено у задоволенні позовних вимог до Громадської організації "Всеукраїнське братство бджолярів України". Стягнуто із Дочірнього підприємства "Готельний комплекс "Турист" Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Товариство Жень" 42159,10 грн. основного боргу, 30566,35 грн. інфляційних втрат, 2021,09 грн. 3% річних та 1779,84 грн. судового збору. Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог до Дочірнього підприємства "Готельний комплекс "Турист" приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур".

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.08.2016 у справі № 914/2808/15 (у складі колегії суддів: Марка Р. І. - головуючого, Малех І. Б., Данко Л. С.) рішення Господарського суду Львівської області від 23.02.2016 у справі № 914/2808/15 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Львівської області від 23.02.2016 та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.08.2016 у справі № 914/2808/15, Дочірнє підприємство "Готельний комплекс "Турист" Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 23.02.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.08.2016 у справі № 914/2808/15, і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позові відмовити повністю.

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення та неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника відповідача-1, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Товариство Жень", Дочірнім підприємством ПрАТ "Укрпрофтур" готельний комплекс "Турист" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВОЛДСЕРВІС ГРУП" 24.05.2013 укладено договір на готельне обслуговування № 135-2013/О.

Відповідно до п. 2.2. договору третя особа (агент за договором) за замовленням та погодженням з позивачем (партнер організатора конгресу за договором) та за дорученням відповідача-1 (готелю за договором) зобов'язується реалізовувати третім особам (безпосереднім споживачам послуг - клієнтам) послуги з тимчасового розміщення та готельного обслуговування, а готель зобов'язується виплачувати партнеру організатора конгресу і агенту винагороду у розмірі та порядку, визначеному умовами цього договору.

Третя особа замовляє, а відповідач-1 за рахунок клієнта та за узгодженими цінами надає основні готельні послуги та додаткові послуги клієнту, на умовах, визначених цим договором та відповідно до правил надання основних готельних послуг, що включають розміщення, проживання та харчування (сніданок за системою "шведський стіл") клієнтів у готелі (відповідно до п. 2.3. договору).

Відповідно до пункту 2.4. вказаного договору позивач надає відповідачу-1 та третій особі послуги з розміщення інформації (інформаційні послуги) про основні готельні послуги на офіційному сайті ХХХХІІІ Міжнародного Конгресу Апімондії та послуги з поширення інформації про ХХХХІІІ Міжнародний Конгрес Апімондії в мережі інтернет.

Відповідно до п. 4.1.10. договору відповідач-1 зобов'язаний виплачувати позивачу та третій особі винагороду за надані послуги відповідно до договору.

Розмір агентської винагороди відповідно до п. 5.4. договору визначається в додатку № 1 до договору (який є його невід'ємною частиною), відповідно до п. 1.4. договору, складає 10 % від загальної вартості наданих і оплачених основних готельних послуг.

Відповідно до п. 5.7 договору позивач, третя особа направляють відповідачу-1 рахунок та акт передачі приймання послуг, складений на підставі акту звірки, із зазначенням розміру винагороди.

Порядок виплати агентської винагороди позивачу та третій особі встановлений у п. 5.8. договору та здійснюється відповідачем-1 кожному окремо протягом п'яти банківських днів з моменту отримання відповідачем-1 належно оформлених сторонами акта передачі-приймання послуг та акта звірки. Зобов'язання відповідача-1 аналогічного змісту визначено в п. 1.4. додатку № 1 до договору.

На виконання умов договору позивачем надано відповідачу-1 послуги з розміщення інформації про основні готельні послуги на офіційному сайті ХХХХІІІ Міжнародного Конгресу Апімондії та послуги з поширення інформації про ХХХХІІІ Міжнародний Конгрес Апімондії в мережі інтернет.

Відповідачем - 1 23.01.2014 та 21.01.2014 проведено часткові платежі за надані позивачем послуги на загальну суму 20000,00 грн. Доказів сплати решти суми заборгованості позивачем та відповідачем-1 суду не надано.

Позивачем на адресу відповідача-1 06.04.2015 надіслано вимогу № 2/04-2015 від 06.04.2015, у якій позивач вимагає сплатити заборгованість або надати мотивовану відмову до 20.04.2015. Відповіді на цю вимогу позивачем не отримано.

Між позивачем та громадською організацією "Всеукраїнське братство бджолярів України" 01.12.2014 укладено договір поруки відповідно до умов якого відповідач-2 поручився перед позивачем за виконання відповідачем-1 взятих на нього зобов'язань відповідно до договору.

Позивач вважає, що відповідачем-1 суму заборгованості повністю не оплачено, тому є всі підстави для стягнення солідарно з відповідача-1, відповідача-2 заборгованості в розмірі 42159,10 грн. та 2021,09 грн. відсотків річних, 32546,83 інфляційних втрат.

Даний договір визначає взаємовідносини між сторонами, їх права та обов'язки, відповідальність, комерційні умови і порядок розрахунків щодо питань надання готельних послуг для делегатів, учасників, гостей тощо ХХХХІІІ Міжнародного Конгресу Апімондії, який проходив у м. Київ з 28 вересня 2013 року по 4 жовтня 2013 року (п. 2.1. договору).

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Між сторонами 24.05.2013 укладено договір про надання послуг, який є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків між сторонами відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Судами встановлено, що позивачем надано відповідачу - 1 послуги з розміщення інформації про основні готельні послуги на офіційному сайті ХХХХІІІ Міжнародного Конгресу Апімондії та послуги з поширення інформації про ХХХХІІІ Міжнародний Конгрес Апімондії в мережі інтернет.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими зобов'язаннями визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання.

Частинами 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Судами встановлено, що в матеріалах справи наявні докази надання послуг Дочірньому підприємству ПрАТ "Укрпрофтур" готельний комплекс "Турист", що підтверджується актом здачі-прийняття робіт від 27.12.2013 на загальну суму 62159,10 грн., (в тому числі ПДВ 10359,85 грн.), а також складеним між позивачем та відповідачем-1 актом звірки розрахунків від 09.10.2013 на загальну суму агентської винагороди за надані послуги у розмірі 62159,10 грн., (в тому числі ПДВ 10359,85 грн.). У названих актах зазначено, що послуги надані відповідно до договору.

Позивачем 05.12.2013 надано відповідачу-1 для оплати рахунок № CФ-00225 від 05.12.2013 на суму 62159,10 грн., у графі "замовлення" якого є посилання на договір.

Відповідачем-1 23.01.2014 та 21.01.2014 проведено часткові платежі за надані позивачем послуги на загальну суму 20000,00 грн., а саме: 23.01.2014 на суму 10000,00 грн., 31.01.2014 на суму 10000,00 грн. Відповідачем частково визнано суму, яку зазначено в акті здачі-прийняття робіт та акті звірки розрахунків щодо наданих послуг.

У банківських виписках підставою платежу відповідачем-1 визначено: "Послуги з розм_щення _нформац__ сог дог 135-2013/О от 24,05,13 рахунок СФ-00225 от 5,12,13 у т.ч. ПДВ 20% - 1666.67 грн.".

Додатковим доказом в сукупності з первинними документами на підтвердження здійснення господарської операції з надання послуг є видана позивачем і отримана відповідачем-1 податкова накладна за порядковим номером 10 від 27.12.2013 на суму агентської винагороди за інформаційні послуги, що відповідає сумі акта виконаних робіт, складеного на виконання умов договору.

Відповідно до п. 10 ст. 201 Податкового Кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Господарські операції з надання відповідачем - 1 позивачу послуг за договором відображено у належних первинних та податкових документах, в силу чого є такими, що фактично відбулися і такими, що створюють відповідні податкові наслідки для платника податку (відповідача-1) шляхом формування витрат і віднесення до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням послуг, що підтверджуються податковою накладною.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшли до правильного висновку, що грошове зобов'язання відповідачем - 1 виконано частково, тобто тією особою, яка за договором зобов'язана сплатити агентську винагороду позивачу.

Докази сплати іншої частини суми заборгованості відсутні в матеріалах справи.

Щодо твердження скаржника, що в силу приписів закону щодо обов'язковості виконання договору сторонами, зокрема, позивачем та відповідачем - 1 та з огляду на приписи договору, додатку до договору належними і достатніми доказами настання обов'язку відповідача - 1 є, окрім акта передачі-приймання послуг, належно оформлений акт-звірки - трьохсторонній підписаний представниками сторін і засвідчений печатками сторін, судом апеляційної інстанції зазначене наступне.

Господарські зобов'язання у сторін договору, за яким відповідач-1 зобов'язаний сплатити винагороду, є окремі та різні за змістом, а саме: організатором конгресу надано послуги з розміщення інформації (інформаційні послуги) про готельні послуги на офіційному сайті та послуги з поширення інформації про ХХХХІІІ Міжнародний Конгрес Апімондії в мережі інтернет, а агентом - послуги з замовлення готельних послуг делегатам, учасникам і гостям конгресу.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 3 ст. 510 ЦК України, якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Тому, договір про надання послуг складається із двох взаємопов'язаних між собою зобов'язань: 1) правовідношення, в якому виконавець має надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; 2) правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Відповідно до ст. 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи лише права щодо боржника та (або) кредитора.

Обов'язок відповідача-1 оплатити послуги, надані позивачем, не можна ставити в залежність від підписання акта звірки розрахунків особою, яка не являється стороною господарського зобов'язання, та яке існує тільки між боржником і кредитором.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що у зобов'язанні надати інформаційні послуги та у зобов'язанні сплатити винагороду за ці послуги договором передбачено лише дві сторони - позивача та відповідача-1. Тому підписаний між цими сторонами акт передачі-приймання послуг є належною і достатньою підставою для оплати винагороди відповідачем-1 на користь позивача.

Судом апеляційної інстанції правомірно зазначено, що акт звірки розрахунків не є зобов'язанням в розумінні статті 509 ЦК України, оскільки підставою для виникнення взаємних прав і обов'язків і, відповідно, зобов'язань, відповідно до ст. 11 ЦК України є договір.

Обов'язок скласти і передати на підпис акт звірки, яким узгоджується сума виручки, покладено на відповідача-1, а не на позивача (п. 5.6. договору).

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Чинним законодавством не надано акта звірки взаєморозрахунків юридичної сили первинного документу в розумінні ст. 9,10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості, та фіксує стан розрахунків між сторонами, але не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін мають підтверджуватись саме первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо.

Зі змісту наведеного, укладення та складання відповідачем-1 акта звірки окремо з позивачем і окремо з третьою особою не суперечить змісту зобов'язань та умовам договору

Судами встановлено, що у відповідача-1 виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 42159,10 грн. станом на час розгляду спору.

Відповідно до статті 611 ЦК України, статті 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Судами встановлено, що на суму основної заборгованості позивачем нараховано 32546,83 грн. інфляційних втрат та 2021,09 грн. 3% річних.

Відповідно до п. 5.8. договору відповідач-1 повинен оплатити агентську винагороду за надані послуги в сумі 62159,10 грн. протягом п'яти банківських днів з моменту отримання відповідачем-1 належно оформлених сторонами акта передачі-приймання послуг та акта звірки.

Протягом п'яти банківських днів з 27.12.2013 у відповідача-1 виник обов'язок оплатити за надані послуги позивачу. 28.12.2013 та 29.12.2013 - вихідні дні. 30.12.2013 та 31.12.2013 є робочим днями. З 01.01.2014 по 07.01.2014 - вихідні дні. Відповідно до листа НБУ № 25-205/28803 від 19.12.2013 про регламент роботи в період завершення звітного року робочий день банківської системи з понеділка 06.01.2014 переноситься на суботу 11.01.2014.

З огляду на наведене, заборгованість у відповідача-1 перед позивачем виникла 11.01.2014.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що проведений місцевим господарським судом перерахунок є обґрунтованим, а саме: щодо заявлених позивачем 30566,35 грн. інфляційних втрат, які підлягають стягненню частково та заявлені позивачем 2021,09 грн. 3% річних, які підлягають стягненню повністю.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку щодо відмови в задоволенні позовної вимоги до відповідача-2, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3.1. договору поруки від 01.12.2014 відповідач-2 поручився перед позивачем за виконання відповідачем-1 взятих на нього зобов'язань відповідно до договору, визначено, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами.

Договір поруки від 01.12.2014 діє протягом шести місяців з дня укладення (п. 3.2.),тому строк його дії закінчився 31.05.2014.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

На час подання позовної заяви поруку припинено, оскільки закінчився строк дії договору поруки. Тому суди дійшли до правильного висновку, що позовні вимоги до відповідача-2 є безпідставними.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Рішення Господарського суду Львівської області від 23.02.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.08.2016 у справі № 914/2808/15 Господарського суду Львівської області прийнято з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими, і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Таким чином рішення Господарського суду Львівської області від 23.02.2016 та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 22.08.2016 у справі № 914/2808/15 Господарського суду Львівської області підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Готельний комплекс "Турист" Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" на рішення Господарського суду Львівської області від 23.02.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.08.2016 у справі № 914/2808/15 Господарського суду Львівської області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 23.02.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.08.2016 у справі № 914/2808/15 Господарського суду Львівської області залишити без змін.

Головуючий, суддя:Корнілова Ж. О. Судді:Вовк І. В. Малетич М. М.